День Щастя

 

В. Сухомлинський

КАЗКА ПРО ЩАСТЯ

Йшла стежиною Бабуся, несла великий кошик з яблуками. Спіткнулася Бабуся, впустила кошика з рук. Посипалися яблука по стежині.

Старенька нахилилася, щоб їх позбирати. Побачила це маленька Дівчинка, що гралася неподалік. Підбігла до Бабусі, допомогла. Коли всі яблука були в кошику, Бабуся дала найбільше яблуко Дівчинці і сказала:

— Спасибі тобі, Дівчинко, я бачу, що ти хороша, добра дитина. Дай Бог тобі щастя! — та й пішла собі далі. А Дівчинка задумалася:

— Щастя? А що таке щастя?

Оскільки вона була маленькою і ще багато чого не знала, то вирішила спитати в інших.

Побачила вона Пташку і звернулася до неї:

— Пташечко, що таке щастя?

— Щастя — це повернутися на батьківщину після довгої зими, звити гніздечко, вивести пташеня і вчити їх літати! — защебетала Пташка.

«Ні, мабуть, це не те щастя, про яке мені Бабуся казала»,— подумала Дівчинка.

Вона пішла далі і спинилася перед чудовою Квіткою.

— Квітонько, скажи, що таке щастя? Ти знаєш?

— Звичайно, знаю,— залопотіла пелюстками Квітка.— Щастя — це ласкаве Сонечко і теплий Дощик.Пішла Дівчинка до Дерева:

— Дерево, Дерево, як по-твоєму, що таке щастя?

Могутнє Дерево тихо зашелестіло буйним листям:

— Щастя, Дівчинко, це пережити зимові морози та завірюхи, прокинутись навесні від довгого сну і, знову одягнувши зелене вбрання, слухати дзвінкий щебет птахів на своїх гілках.

Далі зустріла Дівчинка Кішку.

— Киценько, а ти знаєш, що таке щастя?

— Знаю, знаю! Щастя — це гарно поїсти сметанки і грітися на сонечку. Що ж іще потрібно? — промуркотіла Кішка і ліниво потягнулася, вигинаючи спинку.

Пішла Дівчинка до Собаки, що спочивав у холодочку. Почувши запитання Дівчинки, Собака відповів:

— Щастя — це вірно служити хазяїнові, який тебе годує, і бачити, що він тобою задоволений.

— Хто ж говорить правду? — думала Дівчинка. Прийшла вона до Річки.

— Річечко, може, ти знаєш, що таке щастя?

— Знаю, знаю,— задзюркотіла Річка.— Щастя — це щоб вода моя була чистою та прозорою, щоб береги не замулювалися і щоб я могла повноводною добігти до самого моря.

— А по-твоєму, що таке щастя? — звернулася Дівчинка до Бур’янини, що росла у квітнику.

— Щастя — це так розростися, щоб задушити всі квіти, що ростуть поруч, і бути єдиною господинею в цьому квітнику.Дівчинка повернулася додому і запитала у Мами, що таке щастя.

— Для кожної матері щастя — це коли щасливі і здорові її діти,— відповіла Мама.

— Мамочко, чому ж усі відповідають по-різному? — здивувалася Дівчинка.

— А ти сама подумай чому,— сказала Мама. Довго думала Дівчинка, а потім промовила:

— Я зрозуміла. Щастя — у кожного своє. Який ти сам, таке й твоє щастя.

О! Як це легко — щастя дарувати!

Не вірите? Ви просто полюбіть!

Умійте слово від душі сказати

І з добротою до людей ідіть.

А тепле слово людям необхідне,

Бо окриляє і підносить ввись.

Воно й саме до сонечка подібне,

Це зараз треба, як й давно колись.

Привітне слово серце зігріває,

Бо в ньому доброта є і любов.

А усмішка довіру викликає,

І вже летиш до щастя стрімголов!

Хіба ж це важко — добрість дарувати

І посміхнутись щиро до людей?

Чи руку вчасно людяно подати,

Чи пригорнути ніжно до грудей,

З людьми їх радість й горе розділити,

Допомогти комусь в непевний час…

Тож треба мудро в цьому світі жити,

Бо щастя завжди вернеться до нас.

Воно таку хорошу звичку має —

Його чим більше людям віддаєш,

Воно в стократ до тебе повертає

І ти від щастя сам тоді цвітеш.

Н. Красоткіна.

Лелеки прилетіли

 19 березня - день повернення лелек на рідну землю

Прилітайте, лелеченьки, до рідного краю,

принесіть щастя й радість у кожну оселю!

Через море, гори і долини

Буслики летять до України.

Не зважають на жахливу втому -

Поспішають буслики додому.

Кожного чекає тут гніздечко,

Мріють, що весна вже недалечко.

Зараз холод ще скував земельку -

Буде важко з їжею бідненьким.

Ви летіть, лелеки, не зважайте.

Нам весну принести поспішайте.

Ту, що повна щебету і квітів,

Ту, де будемо усі радіти.

Ми втомились вже від цього лиха-

Від хвороби, що приходить тихо.

Діточок, дорослих забирає

І немає їй кінця і краю.

Від війни, що край наш розриває

І від влади, що про нас не дбає.

В час важкий страшної пандемії

Принесіть на крилах нам надію.

Принесіть добро у кожну хату,

Щоб були здоров'ям всі багаті,

Щоб були щасливі і веселі.

Принесіть любов в кожну оселю...

Через море, гори і долини

Буслики летять до України.

Не їдять і не відпочивають -

Нам весну принести поспішають.

Тетяна Тепчук ( 19 березня 2021р.)

Високо в небі, долаючи втому

Лелеки повертаються додому..

Лелеченьки любі, лелеченьки милі

Весну і надію несуть нам на крилах..

Залишають в чужині тепле сонце і квіти

Летять у край рідний, мов до матінки діти.

Високо в хмарах, розкинувшись клином

Лелеки летять, летять в Україну..

З чужого краю, так здалека

Додому вже летять лелеки.

Зустрінь їх, березню, теплом,

Прикрий їх лагідно крилом...

В дорозі зорі їм світили,

Щоб в піднебессі не зблудили.

До краю отчого вела

Любов пташина, неземна.

Ти,марцю, трохи злагіднися,

Не приморожуй і не злися.

Хай сонце вигляне ласкаве,

І оживуть луги, заплави.

Лелеки з чужини' вертають,

Над селами летять, кружляють.

Тут все їм рідне, серцю миле-

Пташине щастя незрадливе...

Летять у небі журавлі -

До рідних гнізд спішать, додому,

Заради рідної землі

Долають відстані і втому.

І з кожним помахом крила

Свої краї все ближче, ближче,

І срібний відблиск джерела,

І грізне літнє громовище.

Ліси безкраї і гаї,

В стежках заплетені простори,

Великі ріки і малі,

І сині неповторні гори.

Летять, летять у рідний дім

Пісні почути солов'їні,

Курличуть свій лелечий гімн,

Летять до нас - до України!

Богдан Іваночко

2021 р.

Лелека (бусол, бузько, чорногуз, гайстер) - символ богині Зорі; символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини.

Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не називали людськими іменами. Однак, для лелек робили виняток: "Антоне, принеси тепло"...

Лелека білий (Ciconia alba) влаштовує своє гніздо близько осель людини. Його відомі назви: чорногуз, бусел, бусля, бузько, боцян. Лелека чорний ( Ciconia nіgra ) - в болотистих місцевостях, подалі від людини. За повір'ям, село, в якому є хоч одне гніздо лелеки, вважається застрахованим від "великої тучі з бурею", а двір, що вподобали лелеки, - щасливим. Та й сам птах для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну.

Не тільки розорити гніздо лелек - великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату. На зиму лелеки летять в Ірій, а на весну неодмінно вертаються до свого дому, до свого гнізда.

В народі кажуть: <Прилетів лелека - весну приніс здалека>. А ще існує прадавнє повір'я, що лелеки відносять в Ірій (Рай) душі померлих предків, а вертаючись назад, приносять дітей, тому весною їх з нетерпінням чекають. Колись місяць квітень навіть називали <лелечником>. Цікаво, що в угорській мові знаходимо співзвучне слово "lélek" - душа, котре пояснює наше слово "лелека" і підтверджує давні космогонічні уявлення праукраїнців. В перекладі з китайської мови назва нашої країни є "Божа країна", або " Країна Птаха"...

19 березня зустрічаємо лелек (бузьків).

Відповідно до народних спостережень, 19 березня – це день, коли прилітають лелеки.

За повір’ями, вони приносять на своїх крилах холод, тому зазвичай у третій декаді березня спостерігається зниження температури.

Предки говорили: "Лелеки прилетіли — на крилах снігу принесли".

А ще з ними пов’язано багато легенд.

Ось одна з них.

Білий птах із чорною міткою був колись чоловіком на ім’я Бузько.

У ті часи намножилося чимало гадюк, вужів, ящірок, комах.

Божа Матір просила Всевишнього, щоб очистив землю і воду.

Бог зібрав усю погань у мішок і доручив Бузькові віднести його і кинути в безодню, не озираючись.

Але Бузько розв’язав мішок, і нечисть розповзлася по землі. За це Бог перетворив чоловіка на птаха і наказав: "Поки не збереш усіх плазунів, сарану та інших комах – не бути тобі людиною".

Лелеки селяться лише біля добрих людей.

Вважається, що лелече гніздо на подвір’ї приносить щастя, удачу та добробут.

В Україну, щороку, повертаються 25 тисяч лелек.

Лелеки, журавлі, бузьки, чорногузи — як тільки українці не називають біло-сірих птахів.

Орнітологи іменують їх найбільш консервативними птахами, адже час їхнього прильоту завжди припадає на третю декаду березня.

До лелек наш народ завжди шанобливо ставився.

Лелека — один із символів України.

Оскільки від кохання народжуються діти, не дивно, що українці й досі поетично висловлюються: "Дітей приносить лелека".

Досі існує така прикмета: якщо побачиш одного лелеку, то цілий рік будеш сам, двох — будеш у парі.

Ці птахи давно занесені в Червону книгу, у них заборонено стріляти.

Та, на жаль, чи у зв’язку з кліматичними та екологічними умовами їх кількість постійно зменшується.

Бережіть цих добрих мирних тварин.

Вони приносять щастя.

Лелека - крилатий оберіг нашого народу

Ще з давніх-давен вірили, що у домі, де оселявся лелека і мостив своє гніздо завжди пануватиме родинний затишок, добробут та достаток. Також, вважалося, що цей птах приносить до оселі немовлят. Споконвіків українці присвячували лелекам пісні та казки. А скільки повір’їв пов’язано саме з цим священним птахом. Саме цим і обумовлене шанобливе ставлення до птаха, який став крилатим оберегом українського народу.

Українці вважали, що якщо лелека покидає обжите гніздо – родину чекає лихо. А якщо зруйнувати його гніздо, ображений чорногуз може навіть помститися. Наші предки вірили, що навесні ці птахи прилітають не з вирію, а з раю, тому і мають такі священні властивості.

Вважалося, що лелека має неймовірну схожість до людини. Вони також шукають собі пару, розуміють людську мову, турбуються про своїх дітей, мають такі ж почуття, як і у людини. Зокрема, вони можуть навіть плакати та журитися.

Ці птахи давно занесені в Червону книгу, у них заборонено стріляти. Та, на жаль, чи у зв’язку з кліматичними та екологічними умовами їх кількість постійно зменшується.

Бережіть цих добрих мирних птахів.

Вони приносять щастя.

207 річниця з дня народження великого Кобзаря

 Поетичне читання "Т.Г. Шевченко - співець краси рідного краю"

Життєвий шлях Т.Г.Шевченка. Презентація

Дітям про Т.Г.Шевченка

Про Кобзаря дітям. Віршована розповідь

Тарас Шевченко - Великий Кобзар нашого народу

Село Моринці

Вікторина

За інформацією МЗС України - видатний український поет, художник, класик української літератури Тарас Шевченко є офіційно «світовим рекордсменом» за кількістю встановлених йому пам’ятників. «Книга рекордів України» зафіксувала, що у світі встановлено 1167 пам’ятників Тарасу Шевченку. З них 99 – у 44 іноземних країнах і 1068 – в Україні.

Чи знали ви, що у світі встановлено 1 167 пам’ятників Тарасу Шевченку? 99 з них – у 44 іноземних країнах, решта – в Україні.

Перший пам’ятник Кобзарю у Києві відкрили у березні 1919-го. Його встановили перед будинком нинішнього Національного художнього музею на вулиці Грушевського, але вже у серпні пам’ятник розбили денікінці.

Пам’ятник Тарасу Шевченку у центрі Львова відкрили у першу річницю Незалежності України, 24 серпня 1992-го. Цікаво, що над постаттю Кобзаря митці Володимир та Андрій Сухорські працювали в Аргентині. Величну бронзову скульптуру висотою 4,45 м створили у провінції Монте-Гранде, далі пароплавом доставили до німецького Гамбурга, а звідти вантажівкою до Львова. Кобзар постав в образі одягнутого в простору кирею Мислителя і Пророка з витягнутою у величному жесті рукою. Від фігури Кобзаря виростає стела у вигляді хвилі, прикрашена рельєфними зображеннями оспіваних Шевченком героїв української історії.

Цікавим є пам’ятник Шевченку у Чернігові. Молодий поет сидить на лавці і триває в руках теку зі своїми малюнками. Ліворуч є вільне місце, де кожен може присісти біля письменника.

В Австралії монумент "Шевченко "Думи" у вигляді кобзи відкрили у 2005-му. Це – найбільш віддалений від України пам'ятник: відстань від Києва до Канберри "по прямій" – близько 15 тисяч км.

Пам'ятник малому хлопчику Тарасу можна побачити на Батьківщині поета, Черкащині, при в’їзді у Шевченкове.

День ластівки

 2 березня - день ластівки

ЛАСТІВКА – символ весни!

У ці перші дні зимової весни — у дохристиянські часи наші предки об'єднували дві пори року, святкуючи другий день Нового року та день Ластівки.

Як і в останні два тижні лютого, цього дня закликали весну, очікували з вирію ластівок, молилися про врожай та передбачали погоду вже на літо.

Отже, за народними прикметами, яка погода цього дня, така вона буде і влітку.

“Благословенний той дім, на якому поселиться ластівчина сім’я”, — кажуть в народі.

Споконвіків цю пташку вважають символом весни, відродженням добра і щастя.

Ластівка — Божа пташка, а тому вбивати її — великий гріх; зруйнувати гніздо — накликати на себе велику біду.

Божа благодать на ластівці через те, що в час, коли юдеї розпинали Христа, ластівки крали в них цвяхи.

То ж ластівка-співучасниця долі людини.

Повертаючись з вирію, ластівка приносить кохання людям і парування худобі.

Її не можна брати в руки, бо на обличчі з’явиться ластовиння.

Якщо ластівки залишають місцину чи окрему оселю, де вони перебували, то людям слід остерігатись великої біди, наприклад, мору, або руйнівного стихійного лиха.

Вважається, що з ластівкою, яка несподівано влітає в хату, прилітає і душа покійного родича.

Тому з ластівками завжди і всюди треба бути максимально обережними і вдячними за їх присутність.

ЛАСТІВКА – символ весни і відродження, добра і щастя. Вона – Божа пташка, а тому, вбити її – великий гріх; зруйнувати гніздо-накликати на себе велику біду.

Благословенний той дім, на якому поселиться ластівчина сім’я…

Божа благодать на ластівці через те, що в час, коли іудеї розпинали Христа, ластівки крали в них цвяхи.

Ластівка-співучасниця долі людини

Повертаючись з вирію, ластівка приносить кохання людям і парування худобі. її не можна брати в руки, бо на обличчі з’явиться ластовиння. Якщо ластівки залишають місцину чи окрему оселю, де вони перебували, то людям слід остерігатись великої біди, наприклад, мору, або руйнівного стихійного лиха.

Вважається, що з ластівкою, яка несподівано влітає в хату, прилітає і душа покійного родича.

Тому-то з ластівками завжди і всюди треба бути максимально обережним і вдячним за їх присутність.

150-річчя з дня народження Лесі Українки

 З нагоди 150-річчя від дня народження Лесі Українки, учні 3 класу долучилися до поетичного флешмобу «Любила гори, трави, квіти, а ви любіть Україну, діти».

День рідної мови

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Велична, щедра і прекрасна мова.

Прозора й чиста, як гірська вода.

Це України мова барвінкова,

така багата й вічно молода.

Є у мене мова різнокольорова,

на її палітрі українське слово.

Слово, що віками прадіди плекали,

і мені у спадок на вуста поклали.

Є багато різних мов на білім світі, 

всі вони хороші, всі комусь, як діти. 

І не гріх, не сором вивчити чужинську.

Гріх, коли забудеш рідну, українську. (М. Оникійчук)

Мова - найбільша духовна цінність.

Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. А найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Це - найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.

                        Як народ забув свою Мову

Колись, дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї, рибалили, полювали, розводили худобу.

Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості та любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народ образив добру фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш.

У тому племені, поруч один з одним, жили дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима, та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

Бачачи, як тяжко горює їхній народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.

Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Діти довго шукали фею. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям.

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів… і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.

РІДНА МОВА

По-своєму кожна

Пташина співає,

По-своєму кожен

Народ розмовляє.

У мене й народу мого

Українська є мова чудова,

Своя, материнська.

По світу її,

Як святиню, нестиму

Допоки живу,

В чистоті берегтиму,

З Любов’ю сердечною,

Вірністю сина.

Ця мова для мене,

Як мати, єдина.

С. Жупанин

Рідна мова

Мово моя рідна,

Мово барвінкова

Ти - найкраща в світі,

Мово веселкова.

Ніжна і весела,

Лагідна й сумна...

Українська мова -

Зіронька ясна.

Це матусі мова,

Соловейка спів

І трембіти голос,

Дзвін гірських струмків.

Любіть свою мову

І завжди вивчайте!

Всі скарби чарівні

Її розкривайте!

** Рідна мова **

Мова - голос рідної землі,

Що від Бога у віках лунає,

Ритм колиски, в якій у теплі

Мама свою радість колихає.

Мова - тиха казка вечорова

Для дитини, любого маляти.

Мова - це батьківська настанова

Сину, щоб у дорогу вирушати.

Рідна мова - це любові пісня,

Що закоханим душа співає.

Рідна мова - плач осиротілих,

Коли серце спокою не знає.

Рідна мова - трелі солов'я,

Що лунають в гаю на світанку.

Мова - гуркіт грому десь здаля,

Що розбудить сонну землю зранку.

Рідна мова - чисте джерело,

Із дитинства шлях свій починає.

Дбай, щоб не замулилось воно,

Не засмічуй, хай життя триває.

Говори, хай чують навкруги

Рідну мову, що із серця ллється,

Не завдай ти кривди їй, туги,

Хай в віках їй радісно живеться!

Світлана Кулинич

Мені в дитинстві говорила мама:

«Що би не сталось, де б не була ти,

Я хочу, люба доню, аби знала,

Що рідне слово треба берегти.

І як би нашу мову не ганьбили,

Який не підписали би наказ,

Нехай тобі, дитино, стане сили,

Щоб нею розмовляти повсякчас.

Якщо є мова – значить є держава

І наш народ ще квітне і живе,

Я хочу, рідна, аби ти плекала

Її, як мама немовля своє.

Щоб ти любила і гордилась нею,

Як щедре поле ланом золотим,

Безкрає небо першою зорею

І тепле літо променем ясним.

Бо наша мова чиста і крилата,

Красива, милозвучна, гомінка,

Бо наша мова ніжна і багата,

Барвиста, мелодійна і дзвінка.

Вона як легіт літньої діброви,

Як звук струни і як дитячий сміх,

Прошу, не зрадь своєї, доню, мови,

Бо це тяжкий і непрощенний гріх». (Руслан Дудич)

Мова наша солов’їна

Ми з вами живемо в Україні, ми українці і любимо свою землю, свій рідний край, з його багатющими народними традиціями, славною історією, мальовничою природою, багатою мелодійною мовою.

«Рідна мова дорога людині, як саме життя», — говорить народна мудрість. Адже без мови не може існувати народ та його культура. Із сивої глибини віків вона бере початок.

Пройшла наша мова тернистий і важкий шлях. Мову простого українського народу передав нам у спадок Г.Сковорода, вдосконалив її І.П. Котляревський, а основоположником сучасної української мови став наш великий Кобзар — Т.Г. Шевченко. Він наказував нам, щоб ми любили, знали і вивчали її. Наш народ зберіг силу Кобзаревого слова.

У Конституції України, ст. 10, є такі рядки: «Державна мова в Україні є українська мова». Які б не були страшні сторінки нашої історії, наша рідна мова вижила і сьогодні розвивається.

Мова — це найбільше і найдорожче добро кожного народу, це жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування.

Скільки чудових, талановитих письменників, поетів, що писали рідною мовою, дала нам ненька-Україна. Це: І.Котляревський, Г. Сковорода, М. Коцюбинський, П.Мирний, Л. Українка і багато, багато інших.

А який тонкий та дотепний український гумор! Ось хоча б взяти гуморески Павла Глазового. Одна з них так і називається «Найкраща мова».

Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе в слові і слово немислиме без неї, як немислима річка без води. Рідне слово порівнюють з хлібом, мову називають солов’їною, дивом калиновим.

Українська мова вважається однією з наймилозвучніших мов у світі. На одній міжнародній конференції було названо три мови, які є найкращими для співу — італійська, українська та грузинська. Не випадково саме в цих народів багато пісень і славних співаків.

Практично кожен українець від народження гарно співає. Адже пісня це найдобріша, найвиразніша мова. В Україні кажуть: «З піснею дружити — в навчанні та роботі не тужити».

Українську мову, чудову глибинну, дав нам народ і наше завдання — пильно берегти й збагачувати її.

«Мова — скарбниця духовності народу», яка допомагає нашим читачам глибше пізнати історію рідної мови. Також проведено вікторину: «Мова — це наш скарб».

Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця — українська. Так давайте ж разом вивчати, зберігати та примножувати українську мову, і нехай нашому роду ніколи не буде переводу.

ЗВУЧИ, МОЯ МОВО!

Не можна вибрать Батьківщину.

І треба знати рідну мову.

Живи та квітни, Україно -

Єдина, щедра та чудова...

А мова рідна калинОва -

Немов щебече соловейко.

Слова докупи знову й знову

Рядком збираються хутенько.

Бо наша мова українська -

Це гомін навесні пташиний.

ЧарІвна пісня солов'їна,

Цвітіння біле черемшини.

В ній шум лісів та плескіт річки.

Краса квіткового цвітіння.

І тайна зоряної нічки -

Зірок у небі мерехтіння.

Ввібрала в себе рідна мова

У небі клекіт журавлиний,

І материнське мудре слово,

І спів трембіт, що гаєм лине.

Безкрає небо синьооке,

Та шепіт стиглого колосся -

Весну зелену, білу Зиму,

Веселе Літо, жовту Осінь...

Про все ми зможемо сказати,

Як будем знати нашу мову.

Давайте ж будемо вивчати

Співучу, рідну, калинОву.

Давайте будемо плекати

Та зберігати свою мову.

Вона для нас - як рідна мати,

Що нам співала колискову.

— На якій, матусю, мові розмовляє пташка?На якій шумить струмочок і дзвенить комашка?

— На своїй, моя дитино, тій, яка вродила.

Гріх забути рідну мову, в ній велика сила.

— Мамо,чуєш, як відлуння в лісі розмовляє?! Воно мову мою, мамо, дуже добре знає.

— Знає, серденько, звичайно, та воно порожнє.

Той, хто власну мову має, той непереможний!

— Заспівай мені, матусю, пісню колискову!

І згадай у співі тому всіх обов'язково.

І кота, що ходить тихо, і сіреньку мишку.

Ще в животику я чув це і сидів там тишком...

— Так, дитино, я співала, ту, що сама знаю.

Якщо маєш чуйне серце, воно пригадає.

Пам'ятай, моя дитино, пісню материнську!

Хай далеко люди чують мову українську!

© Катя Сорока

Цікаво знати!

Найзубатіша тварина - равлик. У них більше зубів, ніж у акули. Точніше 25 тисяч, тоді як у китової акули всього 15 тис

Немає однакових сніжинок 

Колібрі - єдиний птах, який може літати задом наперед. Крім цього, колібрі робить 80 помахів крилами в секунду.

Цікаві факти про котів

У сови три пари повік.Перша служить для моргання, друга - для захисту очей, третя - для сну.

Бджоли – найпрацьовитіші істоти з усіх земних створінь. Новонароджені бджоли починають трудитися вже на другий день свого життя, а на 6–10 дні свого життя бджоли вже будують стільники і виконують «навчальні» польоти.