День рідної мови

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Велична, щедра і прекрасна мова.

Прозора й чиста, як гірська вода.

Це України мова барвінкова,

така багата й вічно молода.

Є у мене мова різнокольорова,

на її палітрі українське слово.

Слово, що віками прадіди плекали,

і мені у спадок на вуста поклали.

Є багато різних мов на білім світі, 

всі вони хороші, всі комусь, як діти. 

І не гріх, не сором вивчити чужинську.

Гріх, коли забудеш рідну, українську. (М. Оникійчук)

Мова - найбільша духовна цінність.

Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. А найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Це - найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці.

                        Як народ забув свою Мову

Колись, дуже давно, жив на землі народ. Було це сильне, красиве і могутнє плем’я. Вони дружно працювали, вирощували врожаї, рибалили, полювали, розводили худобу.

Заможно жили ці люди. Та була у них одна велика біда: не мали вони мови. Зовсім не могли розмовляти, співати пісень, не могли сваритися, вимовити слів радості та любові, тому посмішка рідко торкалася їхніх облич. А винні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народ образив добру фею-Мову, і вона, гірко зітхнувши, назавжди пішла від них, забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем’я давно пошкодувало, що скоїло таке, та часу назад не повернеш, помилки не виправиш.

У тому племені, поруч один з одним, жили дівчинка з довгою косою, добрим серцем і великими, як небо, очима, та хлопчик, який чудово грав на сопілці. Хлопчик часто заходив до сусідів, щоб подивитися на прекрасні вишиванки дівчинки, а вона заслухалася його грою.

Бачачи, як тяжко горює їхній народ без мови, діти самі теж переживали, бо не могли висловити своїх думок і почуттів.

Хлопчик надумав відшукати Мову, попросити у неї вибачення за свій народ і повернути втрачені слова-квіти. Дівчинка вирішила піти з ним. Та як же вони обізвуться до Мови, як скажуть, чому прийшли? Дівчинка вишила їхнє прохання на рушникові, він вийшов прекрасним, а хлопчик спробував домовитись через гру на сопілці. І полилась чарівна мелодія, якою всі заслухалися.

Діти довго шукали фею. Знайшли її серед величезного поля, засіяного квітами-словами, які вона доглядала. Від пахощів цих квітів запаморочилася голова у дітей, а з вуст полилася пісня. Діти показали свої дари. Побачивши рукоділля дівчинки, почувши гру хлопчика, Мова все зрозуміла без слів. Взяла цілі оберемки своїх чарівних, запашних, різнокольорових слів і пішла за дітьми, понесла Мову людям.

З низько схиленими головами, з пошаною зустрічало плем’я Мову. Радості не було меж. Вдихнули люди аромат чарівних квітів… і заговорили, заспівали від щастя. З того часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбільший, найкоштовніший скарб.

РІДНА МОВА

По-своєму кожна

Пташина співає,

По-своєму кожен

Народ розмовляє.

У мене й народу мого

Українська є мова чудова,

Своя, материнська.

По світу її,

Як святиню, нестиму

Допоки живу,

В чистоті берегтиму,

З Любов’ю сердечною,

Вірністю сина.

Ця мова для мене,

Як мати, єдина.

С. Жупанин

Рідна мова

Мово моя рідна,

Мово барвінкова

Ти - найкраща в світі,

Мово веселкова.

Ніжна і весела,

Лагідна й сумна...

Українська мова -

Зіронька ясна.

Це матусі мова,

Соловейка спів

І трембіти голос,

Дзвін гірських струмків.

Любіть свою мову

І завжди вивчайте!

Всі скарби чарівні

Її розкривайте!

** Рідна мова **

Мова - голос рідної землі,

Що від Бога у віках лунає,

Ритм колиски, в якій у теплі

Мама свою радість колихає.

Мова - тиха казка вечорова

Для дитини, любого маляти.

Мова - це батьківська настанова

Сину, щоб у дорогу вирушати.

Рідна мова - це любові пісня,

Що закоханим душа співає.

Рідна мова - плач осиротілих,

Коли серце спокою не знає.

Рідна мова - трелі солов'я,

Що лунають в гаю на світанку.

Мова - гуркіт грому десь здаля,

Що розбудить сонну землю зранку.

Рідна мова - чисте джерело,

Із дитинства шлях свій починає.

Дбай, щоб не замулилось воно,

Не засмічуй, хай життя триває.

Говори, хай чують навкруги

Рідну мову, що із серця ллється,

Не завдай ти кривди їй, туги,

Хай в віках їй радісно живеться!

Світлана Кулинич

Мені в дитинстві говорила мама:

«Що би не сталось, де б не була ти,

Я хочу, люба доню, аби знала,

Що рідне слово треба берегти.

І як би нашу мову не ганьбили,

Який не підписали би наказ,

Нехай тобі, дитино, стане сили,

Щоб нею розмовляти повсякчас.

Якщо є мова – значить є держава

І наш народ ще квітне і живе,

Я хочу, рідна, аби ти плекала

Її, як мама немовля своє.

Щоб ти любила і гордилась нею,

Як щедре поле ланом золотим,

Безкрає небо першою зорею

І тепле літо променем ясним.

Бо наша мова чиста і крилата,

Красива, милозвучна, гомінка,

Бо наша мова ніжна і багата,

Барвиста, мелодійна і дзвінка.

Вона як легіт літньої діброви,

Як звук струни і як дитячий сміх,

Прошу, не зрадь своєї, доню, мови,

Бо це тяжкий і непрощенний гріх». (Руслан Дудич)

Мова наша солов’їна

Ми з вами живемо в Україні, ми українці і любимо свою землю, свій рідний край, з його багатющими народними традиціями, славною історією, мальовничою природою, багатою мелодійною мовою.

«Рідна мова дорога людині, як саме життя», — говорить народна мудрість. Адже без мови не може існувати народ та його культура. Із сивої глибини віків вона бере початок.

Пройшла наша мова тернистий і важкий шлях. Мову простого українського народу передав нам у спадок Г.Сковорода, вдосконалив її І.П. Котляревський, а основоположником сучасної української мови став наш великий Кобзар — Т.Г. Шевченко. Він наказував нам, щоб ми любили, знали і вивчали її. Наш народ зберіг силу Кобзаревого слова.

У Конституції України, ст. 10, є такі рядки: «Державна мова в Україні є українська мова». Які б не були страшні сторінки нашої історії, наша рідна мова вижила і сьогодні розвивається.

Мова — це найбільше і найдорожче добро кожного народу, це жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздуми, досвід, почування.

Скільки чудових, талановитих письменників, поетів, що писали рідною мовою, дала нам ненька-Україна. Це: І.Котляревський, Г. Сковорода, М. Коцюбинський, П.Мирний, Л. Українка і багато, багато інших.

А який тонкий та дотепний український гумор! Ось хоча б взяти гуморески Павла Глазового. Одна з них так і називається «Найкраща мова».

Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією. Поетична грань живе в слові і слово немислиме без неї, як немислима річка без води. Рідне слово порівнюють з хлібом, мову називають солов’їною, дивом калиновим.

Українська мова вважається однією з наймилозвучніших мов у світі. На одній міжнародній конференції було названо три мови, які є найкращими для співу — італійська, українська та грузинська. Не випадково саме в цих народів багато пісень і славних співаків.

Практично кожен українець від народження гарно співає. Адже пісня це найдобріша, найвиразніша мова. В Україні кажуть: «З піснею дружити — в навчанні та роботі не тужити».

Українську мову, чудову глибинну, дав нам народ і наше завдання — пильно берегти й збагачувати її.

«Мова — скарбниця духовності народу», яка допомагає нашим читачам глибше пізнати історію рідної мови. Також проведено вікторину: «Мова — це наш скарб».

Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця — українська. Так давайте ж разом вивчати, зберігати та примножувати українську мову, і нехай нашому роду ніколи не буде переводу.

ЗВУЧИ, МОЯ МОВО!

Не можна вибрать Батьківщину.

І треба знати рідну мову.

Живи та квітни, Україно -

Єдина, щедра та чудова...

А мова рідна калинОва -

Немов щебече соловейко.

Слова докупи знову й знову

Рядком збираються хутенько.

Бо наша мова українська -

Це гомін навесні пташиний.

ЧарІвна пісня солов'їна,

Цвітіння біле черемшини.

В ній шум лісів та плескіт річки.

Краса квіткового цвітіння.

І тайна зоряної нічки -

Зірок у небі мерехтіння.

Ввібрала в себе рідна мова

У небі клекіт журавлиний,

І материнське мудре слово,

І спів трембіт, що гаєм лине.

Безкрає небо синьооке,

Та шепіт стиглого колосся -

Весну зелену, білу Зиму,

Веселе Літо, жовту Осінь...

Про все ми зможемо сказати,

Як будем знати нашу мову.

Давайте ж будемо вивчати

Співучу, рідну, калинОву.

Давайте будемо плекати

Та зберігати свою мову.

Вона для нас - як рідна мати,

Що нам співала колискову.

— На якій, матусю, мові розмовляє пташка?На якій шумить струмочок і дзвенить комашка?

— На своїй, моя дитино, тій, яка вродила.

Гріх забути рідну мову, в ній велика сила.

— Мамо,чуєш, як відлуння в лісі розмовляє?! Воно мову мою, мамо, дуже добре знає.

— Знає, серденько, звичайно, та воно порожнє.

Той, хто власну мову має, той непереможний!

— Заспівай мені, матусю, пісню колискову!

І згадай у співі тому всіх обов'язково.

І кота, що ходить тихо, і сіреньку мишку.

Ще в животику я чув це і сидів там тишком...

— Так, дитино, я співала, ту, що сама знаю.

Якщо маєш чуйне серце, воно пригадає.

Пам'ятай, моя дитино, пісню материнську!

Хай далеко люди чують мову українську!

© Катя Сорока