Щороку в четверту суботу листопада світ відзначає пам'ять жертв Голодомору. Цей день пам'яті – унікальна нагода всім: дітям, батькам, політикам, громадським діячам…, замислитися над цією трагедією, над ґеноцидом українського народу.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Запалила свічку, запалила,
Щоби більше лихо не ходило,
Хай палає свічка світлом білим,
Щоб в бабусі серце не боліло…
Щоби більше не прийшло те горе,
Хай горять свічки Голодомору.
Щоби більше лихо не ходило,
Хай палає свічка світлом білим,
Щоб в бабусі серце не боліло…
Щоби більше не прийшло те горе,
Хай горять свічки Голодомору.
Матеріали для проведення Дня пам'яті жертв Голодомору. Вірші (взято з сайту "Лицем до дитини" https://www.lycem-do-dytyny.com/virshi-pro-holodomor/… )
ПРО КВІТКУ НЕЗАБУДКУ
В багатьох мовах світу ця синенька квіточка має однакову назву «не-забудь» - «не-забудь-мене» .
Існує багато схожих за змістом легенд в різних народів, які пояснюють назву квітки: як правило це історія двох закоханих, які розлучаються і один з них дарує незабудку іншому і тим увіковічнює свої чи їхні почуття. Або ж закохані розлучаються і через деякий час згадують одне одного, глянувши на квітку незабудку.
Є ще інша легенда про назву цієї квітки: Бог дарував квіткам різні імена, а маленька блакитна квіточка постійно нагадувала: «Не забудь і мене!»
Квітка незабудка стала в багатьох культурах символом любові, вірності і памʼяті. Памʼяті про найрідніших людей,щасливі миті життя, дружбу і любов.
Коли чотири роки тому я свій клас назвала «Незабудками», то невипадково вибрала саме цю квітку, яка ще тоді в українській культурі не мала такого великого значення як маки чи соняшники (останні, до речі, родом з Південної Америки).
Ця маленька (як самі першокласники), блакитно-жовта (як кольори українського прапора) квіточка з такою гарною назвою «незабудка» - стала інформаційним носієм того усього, що я холіта передати тим дітям упродовж наступних чотирьох років – любов до рідної мови, знання і памʼять про культуру, традиції, мову, історію, природу рідного – українського – краю. «Не забудь» - памʼятай, люби, шануй, шукай і повертайся до рідного усе своє життя.
Приблизно рік-два тому я вперше дізналась, що квітка незабудка (яку пропонують називати "незабудька") в сучасній Україні (чи радше в українській школі) набула іншого символічного значення - памʼять за жертвами голодомору. Спершу мене це здивувало, як змінився акцент – символ любові і вірності став символом пам"яті про невинно вбитих голодом. І чому саме незабудка?
Я почала знову шукати нові легенди і символи пов'язані з незабудкою в різних культурах в минулому і в сучасності. Якщо мої знання про минуле незабудки в легендах і переказах доповнились лише новими легендами зі схожим змістом – незабудка як символ кохання та вірності. То в сучасності все трохи сумніше: незабудка стала символом памʼяті за жертвами голокосту євреїв у другій світовій війні, символом памʼяті за жертвами голокосту вірменів, символом жертв першої світової війни і, як вже раніше згадувалось, символом памʼяті про жертв голодомору в Україні.
В даному контексті мені згадались лекції з німецькомовної повоєнної літератури: після другої світової війни німецькомовні поети говорили, що час поезії закінчився – після всіх пережитих страхіть писати вірші стало неможливим.
Як же все-таки змінилась з роками символіка: незабудка як символ вірного і вічного кохання, яке живе і нагадує про себе – «не забудь» - стає символом памʼяті за померлими, вбитими, закатованими і замордованими. Любов переродилась у пам'ять, сум, біль, тугу...
І все це - одна квіточка, яка в діаметрі навіть не має 1см...
Скільки ж та маленька і ледь помітна незабудка досягла на своєму віку - стала героїнею стількох легенд, символом стількох історичних подій, символом пам'яті для інших про тих, кого любили і не можуть забути.
Для мене ця блакитно-жовта квіточка-зіронька ніяк не може викликати сум, біль чи тугу - лише радість і пам'ять про найкращі роки вчителювання.
На ще одне питання в мене на разі немає остаточної відповіді: наскільки етично, що квіти - які прикрашають землю, дарують радість і естетичну насолоду (віруюча людина скаже - створені з любов'ю, щоб дарувати любов), можуть теж ставати символами, що нагадують не лише про біль втрати (бо квіти ми приносимо і померлим як символ світлої пам'яті про них і нашої любові до них), а в даному випадку і про людську жорстокість, брутальність, лицемірсто і їхні наслідки: маки - про жертв Другої світової війни, незабудки - про жертв Першої світової, голодомор, голокост ...?
Для мене квіти - це радість і краса. Квіти померлим - це згадка про радісне і красиве минуле з ними, радість, що ці люди були в моєму житті. Невинні жертви минулих історичних епох - це біль, сум, тривога, відчай, гнітючість, які квіти ніяк не прикрасять...
